Як гарно темними холодними зимовими вечорами переглядати фото і згадувати різні приємні моменти з минулих пригод.
    Цієї осені, у вихідний, ми з родиною та нашими друзями вирушили в поїздку за грибами в місцеві ліси. Дорослі збирали опеньки, а я зі своїми друзями, Віктором та Світланою, бігали та шукали красиві листочки, жолуді, дикі груші, не забуваючи при  цьому перегукуватися з батьками(до речі, для цього мені видали персональний свисток), аби не повторити досвід Маші з відомої казки. 
    Світлана знайшла й показала мені цікавий гриб, який вона називає «курочкою», бо його шляпка на дотик м’яка й гладенька, як пір’ячко у справжньої курки. Мої друзі мене ще й налякали, вони спіймали малесенького вужика. Віктор заспокоїв мене, адже ця зміючка, як виявилося, зовсім неотруйна. Я, звісно, не наважилася потримати його в руках, проте моя смілива подружка без жодних побоювань погладила його.
А далі нас чекала ще одна цікава знахідка… Ми відчули в лісі стійкий неприємний запах, немов десь зіпсувалося м'ясо. Дорослі пояснили нам, що такий запах має чудо-гриб веселка, який ми почали шукати й незабаром знайшли. Він мав чудернацький вигляд, немов з пташиного яйця виріс, тому в народі гриб також називають відьминим яйцем.
Мама хотіла забрати нашу диво-знахідку додому, бо щось чула про його дивовижні лікувальні властивості, а тато сказав, що не візьме у машину гриб з  таким ядучим запахом. Тож ми намилувались цим дивом природи, й залишили його в лісі під кущиком. А коли приїхали додому, знайшли інформацію про гриб-веселку. Ми дізналися, що він є рекордсменом серед грибів за швидкістю росту, а також його вважають царем грибів завдяки цінним лікувальним властивостям, бо він лікує навіть онкологічні захворювання.
Звичайно, ми пожалкували, що не забрали веселку з собою, але все ж були дуже раді, що побачили таке диво на власні очі в наших глухівських лісах.